Суд за бажанням активістів, або Чому для ГРД не існує межі нахабності

2638 просмотров

«Межа нахабності існує. Наприкінці березня у законному порядку ми домагатимемося, щоб на право українців отримати доброчесний суддівський корпус, не посягала ані судова влада, ані самі судді, ані Президент України. Віталій Титич як співкоординатор Громадської ради доброчесності подав позов до Верховного Суду, в якому оскаржив зміни до Регламенту Вища кваліфікаційна комісія суддів України щодо кваліфоцінювання. Поки ми працюємо в звичному форматі, як під час конкурсу до Верховного Суду, без перерв та вихідних. До зустрічі в суді», – ось таке повідомлення з’явилося на сторінці Фейсбук «Громадська Рада Доброчесності» вчора 7 березня.

Ну якщо вже активісти працюють без перерв та вихідних, то й нам не можна.

В цьому повідомленні на ресурсі ГРД прекрасним є все.

По-перше, просто чудовий оксюморон у вигляді того, щоб «на доброчесний суддівський корпус не посягала ані судова влада, ані самі судді». І для цього ж у ГРД подають не куди-небудь, а саме до суду.

А по-друге, слід звернути увагу на такий вислів «Віталій Титич як співкоординатор Громадської ради доброчесності подав позов». Іншими словами ГРД виступила позивачем, що і підтверджується промовистим «До зустрічі в суді».

Не менш цікавими є окремі словесні викрутаси і в тексті самої новини. Наприклад: «Комісія намагається встановити свої правила гри», «ГРД не підпорядковується ВККС», «Вважаючи нові положення Регламенту [ВККС] незаконними, члени Громадської ради доброчесності не виконуватимуть їх», «Які палки в колеса ставить Вища кваліфікаційна комісія суддів України в діяльність громадськості?», «ГРД – незалежний громадський орган».

Ну і як вишенька на торті – ГРД чомусь особливо підкреслює, що ця «публікація здійснена за підтримки американського народу».

Всі ці висловлювання потребують ще детального аналізу, але зараз ми хочемо акцентувати увагу лише на одному – в ГРД чітко визначили, що вони є незалежним «органом», не підпорядковуються ВККС, є самостійними, їх висновки не регламентуються ВККС, а мають усталену форму, члени ГРД можуть брати участь в судових засіданнях в якості позивачів для того, аби віднайти «шляхи взаємодії ГРД та ВККС».

І тут ми вже нічого не розуміємо… А як же висловлювання Галини Чижик про те, що «рішення судів про те, що ГРД може бути учасником судових процесів – це театр абсурду»? І коли саме треба вірити Віталію Титичу – коли він каже, що ГРД – це незалежний громадський орган чи коли запевняє, що ГРД має статус колегіального дорадчого органу (про це він говорив 2 днями раніше)? І як тепер розуміти слова того ж Титича на круглому столі від 27 лютого про те, що «відповідно до чинного законодавства Громадська рада доброчесності не входить у коло осіб, які наділені процесуальною правосуб’єктністю та відповідно не має адміністративної процесуальної дієздатності. Скільки разів ми намагалися донести до представників судової влади, що ГРД не має потреби і можливості здійснювати свої адміністративні процесуальні права у суді».

Тобто виходить, інколи все ж таки знаходиться і потреба, і можливості?!

Коли саме вірити членам ГРД: коли вони кажуть, що працюють безоплатно, чи коли пишуть, що працюють «за сприяння американського народу».

Де саме шукати ГРД, аби вручити їм судові повістки і сплатити судовий збір – коли вони самі подають позов до ВСУ чи коли ВСУ визначає ГРД як учасника судового процесу. В першому випадку в ГРД навіть на Фейсбуці пишуть, що їх адреса в Києві, на Механізаторів, 9.

А в другому – запевняють, та ні! Немає нас на Механізаторів і не було ніколи.

Ось таке воно правосуддя за «активним» бажанням: хочемо – будемо навіть позивачами, а як не схочемось – то навіть в якості третьої особи виступати не будемо.

Аліна Товченко

 

 Коментарі

Поділитися записом