Американська мрія українських активістів: бути вільним від суду

133 просмотров

Ох, недарма кажуть, що диявола можна віднайти у найменших дрібницях. От, наприклад, чи замислювався хтось про те, а які ж головні ідеї спонукають до дій наших шановних активістів – членів різних Громадських Рад та завзятих антикорупціонерів? От мені здається, що у всіх у них є американська мрія, але на свій лад. При цьому власну можливість досягти успіху — і навіть стати Найбільшим і Найлютішим антикорупціонером країни — вони культивують не через розвиток таких своїх рис як працелюбність чи жага до справедливості, але виключно через сексуальність, наполегливість та рішучість.

Ну і власне спілкуються активісти теж на американський манер, прикольно та пафосно.

Ось декілька прикладів з інтерв’ю Дар’ї Каленюк: «Я так собі вирішила, що напевно, американці подумали, що я мало займаюся позашкільною діяльністю та активністю», «Віталік (Шабунін – ред.) відповів, що це прикольні речі, і це реально потрібно робити», «Мама йде на роботу захищати Україну».

А ось останній блог Галини Чижик на «Українській правді» так і взагалі починається з уривку, де розмовляють Містер і Місіс Сміт. А ще Галина дуже добре вивчила, що у Штатах звикли все робити вчасно та за розкладом. Ось і свій блог вона розмістила 22 грудня, а попередній – 22 листопада. Дякуємо, тепер вже знаємо, що наступний буде 22 січня, і не важливо, на яку тему. Бо головне – щось сказати, а привід знайдеться.

Цього разу членкиня ГРД пройшлася по “театру абсурду в Окружному адмінсуді м. Києва”. Чому абсурду? Та тому що рішення від 7 грудня 2017 року виявилося не на користь ГРД. І – браво! Пані Галина навіть навела уривок з твору Ежена Йонеско, одного з натхненників течії абсурдизму. От тільки, що знову засмутило, так це той факт, що для ілюстрації своїх думок Галина Чижик витратила час на пошук творів драматургії, але не судових рішень, хоча критикувати почала саме суддів.

Й критикувати дуже в цікавий спосіб – висмикуючи окремі речення з рішення суду, банально вириваючи з контексту. І рясно надаючи емоційного забарвлення. Хоча по суті увесь спіч можна було відкинути, залишивши тільки цей абзац:

  • І найбільш диким у цій ситуації є навіть не те, що довідки про доброчесність відтепер видає Окружний адмінсуд Києва. Найбільше вражає спосіб, у який це було зроблено. Бо Громадська рада доброчесності в принципі не може бути учасником будь-який судових процесів. Вона не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування, не має статусу будь-якого іншого суб’єкта, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, не має делегованих повноважень чи статусу юридичної особи. Тому не може йтися не те що про задоволення позовів до ГРД, але і про відкриття проваджень за такими позовами. Це очевидно будь-якому кваліфікованому правнику, це основи права, які студентам юридичних факультетів викладають на другому курсі.

Й дійсно, що там викладають на другому курсі юридичних вишів, такий знаний правник як Галина Віталіївна знає, напевне, дуже добре. Бо ж сама ще була студенткою лише декілька років тому. А от з розумінням публічної особи в аспекті адміністративного права у пані Чижик трохи не склалося…

По-перше, не знаємо, чи слідкувала пані Галина, коли вчилася на передостанньому курсі, за діяльністю Пленуму ВАСУ, але у 2013 році там була прийнята цікава Постанова «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», де є декілька зауваг. Наприклад, такі:

  • Законодавство не містить визначення терміна “публічно-правовий спір”. Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з’ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.
  • Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб’єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

По-друге, той таки суддя Арсірій у своєму рішенні чітко обгрунтував, чому вважає ГРД суб’єктом владних повноважень. Детальніше про це читайте у матеріалі “Шах і мат для ГРД: активісти навмисно спотворювали висновки проти суддів“.

Але у Чижик на це одна відмовка – «сумно відомий суддя сумно відомого Окружного адміністративного суду». Ну якщо вже активісти ймуть віри тільки всьому закордонному, то будь ласка, ось уривок з рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрессоз і Руар проти Франції» (Fressoz et Roir c. France) від 21 січня 1999 р., Заява № 29183/95, п. 50:

  • Суд вважає непереконливим аргумент Уряду стосовно того, що розголошена заявниками інформація не становила загального інтересу. Ця публікація з’явилася під час соціального конфлікту в одній з основних французьких автомобільних фірм, який широко висвітлювався у пресі; працівники вимагали підвищення зарплати, а дирекція відмовляла їм у цьому. У статті йшлося про те, що керівник фірми значно підвищив свою зарплату саме тоді, коли відмовився задовольнити вимоги своїх працівників. Вдавшись до такого порівняння у такому контексті, ця публікація зробила свій внесок у відкриту дискусію з питання, яке становило інтерес для громадськості; її метою було не намагання зашкодити репутації п. Кальве, а прагнення на ширшому тлі обговорити актуальне питання, яке цікавило громадськість. На думку Касаційного суду, комерційні питання, коли йдеться про таку публічну особу, як керівник великого підприємства, не належать до сфери приватного життя. Уряд це не заперечив.

Спробуємо зробити узагальнюючі висновки не дуже образливо:

  1. Рішення ЄСПЛ – за своєю юридичною вагою трохи переважає твір Ежена Йонеско, звичайно, поступаючись в драматургії.
  2. Навіть керівник підприємства за певних умов може стати публічною особою, й брати участь у публічно-правових, а не приватно-правових відносинах. Що вже казати про членів ГРД, які не лише мають конкретні владні повноваження стосовно формування суддівського корпусу, але й затверджують “ВИСНОВКИ ГРД”, які є нічим іншим як правовим актом індивідуальної дії, на підставі якого виникають публічно-правові відносини.
  3. Абсолютно все, що цікавить УСЮ громадськість, а не лише КАСТУ ОБРАНИХ – може бути предметом публічно-правового спору, може поширюватись й публікуватись.

От єдине, з чим ми повністю погоджуємось з Галиною Чижик, що, таки, дійсно, «до Ежена Йонеско чи Семюеля Беккета Руслану Арсірію ще далеко». Але ж вибачимо суддю, він все ж таки не вчився на журналістському факультеті, як дехто…

Аліна Товченко

 Коментарі

Поділитися записом